Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві відбувається багато негативного, нелегко скласти програму виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це потрібно зробити вчителю.

Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами.

Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної виховної роботи (1994 р.), української національної школи-родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання (1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил,

О. Вишневський виділяє три етапи розвитку національної свідомості дитини.

І. Етап етнічного самоусвідомлення з раннього дитинства — це формування культу рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. У процесі етнізації велике значення має рідна мова, казки, народні пісні, звичаї, обряди, творчість.

ІІ. Етап національно-політичного самоусвідомлення в підлітковому віці — це відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гідності.

ІІІ. Етап громадсько-державного самоусвідомлення — це формування правильного розуміння понять "патріотизм", "націоналізм", "інтернаціоналізм", прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності. Моральні цінності поділяються на такі групи: о загальнолюдські, абсолютно вічні, які мають необмежену сферу застосування (гуманізм, доброта, чесність, правда, гідність, мудрість, справедливість, відчуття прекрасного тощо);

о національні — значущі для одного народу (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо);

о громадянські — це визнання прав і свобод людини, обов'язку перед іншими людьми, поваги до закону, державних символів, уряду, до ідеї соціальної гармонії тощо;

о сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, старших, пам'ять про предків, взаємоповага в сім'ї;

о цінності особистого життя — девіз, за яким живе людина, орієнтири поведінки, цілі, прагнення. Вони визначають риси її характеру, поведінку, успіхи, стиль особистого життя.

Закони лицарської честі, кодекс лицарських звитяг розкриває козацька педагогіка.

У системі морального виховання важливою підсистемою є екологічне виховання.

Екологічне виховання — це систематичний вплив на учнів з метою формування екологічної культури, тобто нагромадження екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності природничого і географічного циклів. Біологія і географія малюють дітям картину сучасного світу рослин, тварин, усього, що нас оточує. Фізика і хімія дають учням комплекс політехнічних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває красу природи та її вплив на виховання людини.

До системи морального виховання належить виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків, виховання свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності. З цією метою учні повинні отримати знання про шкідливість різних видів наркотиків, згубні наслідки їх уживання. Потрібно формувати в учнів погляди на наркотики як на соціальне зло, залучати їх до боротьби з ним, а з тими, хто вживає наркотики, проводити індивідуальну виховну роботу. Антинаркотична пропаганда має проводитись у процесі вивчення навчальних дисциплін, у позаурочний час (бесіди, лекції, диспути, конференції), особливу роль відіграє власна позиція вчителя щодо наркотиків, куріння, уживання алкоголю.

Свідома дисципліна проявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм.

Відповідальність — це якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з пануючими в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Обов'язок — це усвідомлена особистістю система громадських і моральних цінностей суспільства.

У школі учні вивчають свої права і обов'язки, правила поведінки в суспільстві, привчаються до порядку і дисципліни на уроках, дотримуються режиму праці і відпочинку в позаурочний час, застосовують самоврядування, громадську думку про дисципліну учнів, схильних до порушень дисципліни чи безвідповідальності, аналізують причини недисциплінованості. Ці та інші шляхи і методи сприяють вихованню свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності учнів.

Велика увага в школі повинна приділятися правовому вихованню — це також підсистема в системі морального виховання. У сучасній кризовій ситуації суспільства зростає дитяча злочинність, і за останні п'ять років становить 13% усіх зареєстрованих в Україні злочинців.

"Деформування особистості проходить такі етапи: поява прогалин і спотворень у морально-вольовій сфері особистості, перетворення їх у відносно стійкі погляди і звички; формування мотивації поведінки, яка включає антисуспільні цілі, правопорушення, систематичне правопорушення, злочин" (Фіцула М.М. Педагогіка. — К., 1997. — С.59).

До завдань правового виховання1 належать озброєння учнів знаннями законів країни, підвищення їхньої юридичної обізнаності, формування правової свідомості школярів, виховання поваги до Української держави і права, вироблення вмінь і навичок правомірної поведінки, виховання нетерпимості до правопорушень і злочинності, подолання у свідомості деяких учнів помилкових уявлень і негативних навичок і звичок поведінки.

Правове виховання здійснюється в процесі ознайомлення з матеріалами Конвенції про права дитини; вивчення правознавства, історії, літератури, географії; у позакласній та позашкільній виховній роботі під час бесід, лекцій, диспутів на правову тематику, зустрічей з представниками правоохоронних органів, огляду і обговорення кінофільмів, на засіданнях клубів типу "Підліток і закон" тощо.

Статеве виховання — це також складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Педагоги повинні виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, особливо до жіночої. Ця робота особливо інтенсивно повинна проводитися в підлітковому віці, коли потрібно формувати такі почуття, як сором, совість, скромність, які особливо потрібні для правильних стосунків між хлопцями і дівчатами, стримування статевих бажань, очищення психіки від еротичних уявлень. Виробити почуття відповідальності у юнаків і дівчат за свої дії у сфері статевих стосунків — це означає домогтися усвідомлення ними того, що статеві зв'язки без справжнього почуття любові є вульгаризацією статевих бажань, яка зіштовхує людину зі шляху нормального розвитку.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає, окрім вищезгаданих якостей, виховання уміння обирати собі друга (супутника) на все життя, налагодити дружні, безконфліктні взаємини в сім'ї, вміння вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки, уміння розпорядитися бюджетом, виховувати дітей.

Методика статевого виховання і підготовки учнів до сімейного життя передбачає виховний вплив під час вивчення шкільних дисциплін, у позаурочній виховній роботі. Специфічними підходами є розмова окремо з хлопчиками і дівчатками, приклади не тільки з художньої літератури та кінофільмів, а й із життя, налагодження здорових стосунків між хлопцями й дівчатами.

Отже, моральне виховання має триєдине завдання: формування моральної свідомості, виховання моральних почуттів і головне — формування моральної поведінки. Першочерговим завданням вихователя є вміння розпізнавати мотиви вчинків (без мотивів нічого не робиться; може бути декілька мотивів). Потрібно спостерігати, як формуються мотиви, розпізнавати їх, бо навіть за хорошим вчинком може бути прихований негативний мотив. Важливішими є не вчинки, а звички. К. Д. Ушинський говорив, що моральні звички — це чудовий капітал, відсоток з якого дозволяє нам красиво жити.

У процесі морального виховання педагог користується принципами цілеспрямованості, зв'язку з життям, виховання через колектив і в колективі, поваги до особистості в поєднанні з вимогливістю, опори на позитивні якості особистості, індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей.

Відбираючи методи для морального виховання дітей, потрібно виходити з мети (що ми хочемо виховати в дитини), залучати дітей до діяльності і самодіяльності, учити обдумувати й узагальнювати свій досвід життя і поведінки, застосовувати різні методи виховання. Педагогічна позиція вихователя повинна бути прихованою. Як відомо, існують тисячі методів, прийомів і засобів виховання, існує їх класифікація за Ю. К. Бабанським, М. І. Болдирєвим, специфіка різних методів виховання розглядається детально в лекції "Методи виховання".

Тема 14. Загальні методи виховання.

План

1. Поняття методу і прийому виховання.

2. Характеристика основних груп методів виховання.

3. Методи самовиховання.

  1. Поняття методу і прийому виховання.

Метод (від грецького "методос" – шлях) – шлях досягнення ви­значеної мети.

Стосовно шкільної практики методи виховання – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихованців і вихователів.

Проблема вибору методів виховання є надзвичайно складною. Не існує універсального чи універсальних методів виховання. Але завдання удосконалення методів є необхідною умовою будь-якого процесу виховання і кожен вихователь в міру своїх сил і можливостей, вирішує їх, вносить в розробку загальних методів свої частинні зміни, доповнення, що відповідають конкретним умовам виховного процесу. Такі частинні удосконалення методів називають прийомами вихован­ня. Прийом виховання — частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Виділяється також поняття засобу виховання (засобами вихо­вання, як правило, є предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються для вирішення педагогічних завдань). Під прийо­мом розуміють одиничну дію, під засобом — сукупність прийомів виховання. Засіб – це вже не прийом, але ще й не метод. Наприклад, праця - це засіб виховання, але зразок, оцінка праці, вказівки на до­пущені помилки в роботі – це прийоми. Слово (в широкому розумін­ні) – засіб виховання, але репліка, іронічне зауваження, порівняння -прийоми. У цьому зв'язку інколи метод виховання визначають як систему прийомів і засобів, що використовуються для досягнення визначеної мети.

Знання методів, прийомів і засобів виховання, уміння вірно й ефективно їх використовувати – це одна з найважливіших характерис­тик рівня педагогічної майстерності.

Розглянемо загальні причини (умови і фактори), що визначають вибір методів навчання. В першу чергу повинні бути враховані насту­пні.

1. Мета і завдання виховання. Мета не лише обумовлює методи, але й визначає їх. Яка мета, такі повинні бути й методи для її досяг­нення.

2. Зміст виховання. Необхідно пам'ятати, що одні й ті ж завдан­ня можуть бути наповнені різним змістом. Тому дуже важливо пов'язати методи не зі змістом взагалі, а з конкретним змістом.

3. Вікові особливості вихованців. Одні й ті ж завдання вирішу­ються різноманітними методами в залежності від віку вихованців. Виховувати, наприклад, почуття відповідальності необхідно і в моло­дшому, і в середньому, і в старшому шкільному віці, але методи вихо­вання повинні змінюватись, бо ті, що ефективно діють на першоклас­ника, критично сприймаються третьокласниками і не сприймаються п'ятикласниками.

4. Рівень сформованості колективу. В міру розвитку колектив­них форм самоврядування методи педагогічного впливу змінюються: гнучкість керівництва - необхідна умова успішного співробітництва вихователя з вихованцями.

5. Індивідуальні особливості вихованців. Методи виховання по­винні бути такими, щоб вони сприяли розвитку усіх сил, здібностей і можливостей кожної дитини, реалізації її власного "Я".

6. Умови виховання. До них крім названих вище - матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, - належать і відносини, що складаються в класі, клімат у колективі, стиль педагогічного керівни­цтва та ін. Обставини, в яких здійснюється процес виховання назива­ють педагогічними ситуаціями.

7. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо вони є компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання, з якими методи тісно взаємопов'язані і використо­вуються в єдності. Наприклад, научні посібники, твори образотворчо­го і музичного мистецтва, засоби масової інформації та ін. - необхідне підґрунтя для ефективного використання методів. До засобів вихован­ня належать також різноманітні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова), педагогічна техніка (мова, міміка, рухи тощо), засоби, що забезпечують нормальну життєдіяльність учителів і учнів.

8. Рівень педагогічної кваліфікації. Чим вищий арсенал методів, прийомів і засобів, якими володіє вихователь, тим більш ефективний виховний процес і його результати.

9. Час виховання. Коли часу мало, а завдання серйозні, то вико­ристовують досить "ефективно діючі" методи виховання, а в сприят­ливих умовах застосовують "помірковані" методи виховання. Поділ цей умовний: перші пов'язані з покараннями і примусом; другі — з роз'ясненням і поступовим привчанням. Ефективно діючі методи використовуються переважно в процесі перевиховання, коли за мак­симально короткий термін потрібно викоренити негативні стереотипи поведінки. Єдиної точки зору щодо того, чи достатньо шкільного часу для формування стійких якостей особистості, немає. Деякі педагоги вважають, що часу обмаль, а тому надають перевагу ефективно дію­чим методам. Як би там не було, але фактор часу залишається дуже важливим при плануванні і виборі методів виховання.

10. Очікувані результати. Вибираючи метод (методи), вихова­тель повинен бути впевнений в успіху. Для цього необхідно передба­чати, яких результатів варто очікувати, використовуючи даний метод. [29.-Кн.2,99-101]

Загальний принцип вибору методів виховання - це гуманізм відносин педагога і вихованців.

У виховному процесі вихователь має справу з цілою системою методів, а не з одним методом, прийомом чи засобом.

Будь-який метод вимагає логічного завершення. Метод не допу­скає шаблону. Використання методу передбачає врахування психоло­гічних особливостей учнів та ін.